ПІЛОТНА ІНІЦІАТИВА ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА В ОСВІТІ (з досвіду Харківського комп’ютерно-технологічного коледжу)
ОСВІТА І СУСПІЛЬСТВО
УДК 377:338.46
Едуард Рубін
Директор Харківського комп’ютерно-технологічного коледжу Національного технічного університету “ХПІ”, голова наглядової ради компанії “Телесенс”, кандидат технічних наук, доцент
У статті висвітлені особливості публічно-приватного партнерства з наголосом на форми та механізми ППП-проектів у галузі професійної освіти. Представлені перші підсумки реалізації пілотного проекту на основі приватно-публічного партнерства, започаткованого в Харківському комп'ютерно-технологічному коледжі НТУ “ХПІ”, а також визначені перспективи розвитку цієї ініціативи.
Ключові слова: ІТ-освіта, людський капітал, приватно-публічне партнерство, пілотний проект.
Розвиток вітчизняної індустрії інформаційних технологій значною мірою залежить від якості людського потенціалу. Ключова роль у його відтворення належить ІТ-освіті. Хоч кількість ліцензованих профільних освітньо-професійних програм в Україні постійно зростає (табл. 1), проте ринок праці в ІТ-галузі відчуває хронічний кадровий дефіцит. Отже, на порядку денному стоїть питання не кількості підготовлених ІТ-фахівців, а структури та змісту їхніх компетенцій.
Вважаємо, що основними факторами, що перешкоджають ефективному розвитку вітчизняної системи ІТ-освіти, є:
— її дисфункціональна взаємодія з ринком праці;
— неефективний менеджмент на всіх рівнях системи;
— структурна і концептуальна невідповідність освітніх ІТ спеціальностей потребам ринку праці в ІТ-галузі;
— відсутність незалежної системи оцінювання якості освітньо-професійних програм ІТ-профілю;
— дефіцит кваліфікованих викладацьких кадрів;
— застаріла матеріально-технічна база більшості закладів освіти, які пропонують освітні ІТ-спеціальності.
Нині назріла потреба в об’єднанні зусиль держави та бізнес-спільноти для подолання зазначених перешкод. З огляду на міжнародний досвід, прийнятною та доцільною формою такої взаємодії в умовах обмеженості бюджетних ресурсів вважаємо публічно-приватне партнерство (Public Private Partnership). Адже ІТ-бізнес з його фінансовими, організаційними та інтелектуальними ресурсами здатний зробити вагомий внесок у підвищення якості професійної ІТ-освіти.
Враховуючи порівняльну новизну публічно-приватного партнерства (ППП) у вітчизняній освітянській практиці, розглянемо у межах статті особливості цього феномену з наголосом на механізми та форми ППП- проектів в освіті та представимо перші підсумки реалізації пілотного проекту на основі ППП, розпочатого в Харківському комп’ютерно- технологічному коледжі НТУ “ХПІ”.
Поняття Public Private Partnership (РРР) у вітчизняній економічній літературі досить часто перекладається як “державно-приватне партнерство”, “приватно-державне партнерство”, “публічно-приватне партнерство”. Приєднуючись до учених НАН України (В. Гейця, І. Запатріної), вважаємо, що саме публічно-приватне партнерство найбільш точно відтворює сутність розглядуваного феномену, оскільки публічним партнером можуть виступати не лише органи державної влади, але й органи місцевого самоврядування, потужні громадські організації та благодійні фонди.
Таблиця 1. Динаміка зростання кількості ліцензій на бакалаврські освітньо-професійні програми ІТ-профілю у ВНЗ усіх форм власності (2008—2012 роки)*
* Джерело: складено автором за даними інформаційної системи “Конкурс"
Слід зауважити, що дотепер не сформувалося єдине усталене визначення публічно-приватного партнерства, і в різних країнах воно тлумачиться по-різному. Ґрунтовний огляд існуючих дефініцій ППП, сформульованих у науковому середовищі та документах авторитетних міжнародних організацій, представлений у праці І. Запатріної.
Важливо розуміти, що не всяка взаємодія держави та приватного сектору є ППП. Партнерство є публічно-приватним за умови, що приватному сектору делегуються функції та повноваження, які належать до традиційної сфери діяльності держави. Отже, істинна мета публічно-приватного партнерства — суспільний інтерес.
Публічно-приватне партнерство виникло як найважливіший інструмент для подолання “дефіциту інфраструктури”. Активізацію інтересу до ППП наприкінці XX — початку XXI ст. експерти ООН пояснюють тим, що такий вид взаємодії поєднує найкраще з “двох світів”: приватний сектор і його ресурси, управлінські навички та технології, а також державний сектор з його регулівною діяльністю та захистом громадських інтересів . Так, до вигід і факторів успіху проектів на засадах ППП експерти відносять: синергію, інновації, ефективність, високий професіоналізм у прийнятті рішень, гнучкість у проектуванні, економію часу, необхідного для реалізації проектів, скорочення тиску на державний бюджет. Однак поряд з достоїнствами ППП-проектів вони вказують на потенційні ризики як для державного і приватного секторів, так і для громадян і суспільства. До того ж, як зазначає І. Запатріна, у країнах, де публічно-приватне партнерство є явищем новим і формується в умовах “підозрілого ставлення суспільства та публічної влади до приватного сектору, ППП практично завжди асоціюється виключно з фінансовими вкладеннями приватного партнера. Усе інше (досвід, знання, нові технології, інноваційні підходи до менеджменту тощо) до уваги не беруться, як не такі вартісні компоненти реалізації проекту. Таке саме ставлення характерне і для України, де нематеріальні цінності дуже недооцінені .
У міжнародній практиці публічно-приватне партнерство реалізується у вигляді досить широкого спектра бізнес-моделей і відносин. Наскрізними спільними ознаками ППП є порівняно тривалий термін реалізації проекту та співробітництво між державним і приватним партнерами на всіх етапах його реалізації; фінансування (співфінансування) проекту приватним партнером; зафіксований у договорі розподіл відповідальності та ризиків між державним і приватним партнерами .
Сфери застосування ППП можна згрупувати за двома напрямами:
— створення та модернізація інфраструктурних об’єктів;
— надання публічних послуг.
Ці дві категорії за сукупністю характеристик досить помітно відрізняються одна від одної, що зумовлено застосуванням різних підходів до підготовки та реалізації проектів у формі ППП для кожної з них.
О. Пильтяй на основі аналізу світової практики реалізації проектів ППП у інфраструктурі виявив взаємозв’язок між рівнем економічного розвитку країни та пріоритетами публічно-приватного партнерства. Дослідження показали, що для країн із перехідною економікою, до яких належить і Україна, такими пріоритетами є проекти у сфері економічної інфраструктури. Проте дедалі більше розвинутих країн світу бере на озброєння ППП із тим, щоб стимулювати зростання кількісної та якісної складових розвитку суспільної інфраструктури та суспільних послуг, які надає або гарантує держава .
Україна нещодавно включилася до процесу реалізації проектів на засадах партнерства. Визначальним кроком на шляху до реального впровадження ефективних взаємовигідних відносин української держави та приватного бізнесу стало прийняття у 2010 році Закону України “Про державно-приватне партнерство ’. Цей закон визначає нові підходи до співпраці держави, органів місцевого самоврядування і приватного бізнесу у сфері реалізації суспільно важливих проектів. Однак експерти наголошують, що попри надзвичайну важливість для українського суспільства його прийняття, і цей закон, і інші законодавчі акти, покликані регулювати діяльність у сфері реалізації суспільно важливих проектів шляхом співробітництва державного та приватного сектору, не сформували єдиного системного бачення та не вибудували зрозумілу модель організації такого співробітництва.
Зазначимо, що правове забезпечення публічно-приватного партнерства у соціальній сфері освіти залишилося поза увагою розробників Закону України “Про державно-приватне партнерство”. Для заповнення цієї прогалини необхідно розробити спеціальну законодавчу базу для регулювання правових питань ППП в освітній галузі. Зразком для створення відповідних документів може стати модельний закон “Про підготовку кадрів з урахуванням потреб ринку праці”, прийнятий Міжпарламентською Асамблеєю СНД у листопаді 2012 року. Прописані в ньому схеми партнерства значною мірою збігаються з нашим власним баченням сценаріїв взаємодії бізнесу та ІТ-освіти.
Прямі інвестиції бізнесу в освіту:
— поставки обладнання та програмного забезпечення у ВНЗ;
— фінансування оновлення матеріально-технічної бази вишів, благодійні фонди, стипендії.
Соціальні інвестиції бізнесу в освіту:
— освітні проекти для студентів і викладачів;
— лекції експертів провідних компаній;
— стажування студентів з подальшим працевлаштуванням;
— участь фахівців-практиків у розробці освітніх стандартів.
Інтеграція бізнесу та освіти:
— розробка системи програм безперервної професійної освіти за участю комерційних організацій;
— створення технопарків та освітніх центрів;
— створення господарських товариств з розвитку та просування спільних ІТ-проектів .
На основі критичного аналізу існуючих підходів до визначення публічно-приватного партнерства конкретизуємо його сутність у галузі професійної освіти.
У широкому сенсі публічно-приватне партнерство у галузі професійної освіти є інститутом довгострокової усталеної легальної кооперації фінансово-інвестиційних, організаційно-управлінських та інтелектуальних ресурсів органів державної влади та приватного підприємництва для спільного розв’язання соціально значущого завдання — відтворення людського капіталу з метою узгодження та збалансованого розвитку ринку праці та професійної освіти.
У вузькому значенні публічно-приватне партнерство у галузі професійної освіти є механізмом довгострокової взаємовигідної взаємодії влади та підприємницьких структур, що полягає в інвестуванні приватних фінансових ресурсів у державні заклади професійної освіти усіх рівнів акредитації з подальшим спільним управлінням з метою підвищення конкурентоспроможності їх випускників.
Різноманіття форм публічно-приватного партнерства простежується не тільки у проектах, спрямованих на модернізацію об’єктів економічної інфраструктури, але й тих, що реалізуються в освітній галузі. За нашими спо-стереженнями, найбільш повну та логічно вибудувану класифікацію меха¬нізмів і форм ППП в освіті репрезентував О. Молчанова (табл. 2). Залежно від об’єкта управління, на який спрямовані ініціативи (зусилля, дії) партнерства, дослідниця розрізняє дві основні форми ППП — інституційну та программно-проектну (контрактну). Об’єктом управління першої є організація чи структурний підрозділ, другої — програма або проект. Підставою для виділення окремих механізмів ППП були особливості методів, за допомогою яких реалізуються партнерські ініціативи. Відтак виокремлюються фінансові, організаційно-адміністративні та правові механізми публічно-приватного партнерства в освіті.
Таблиця 2. Класифікація форм і механізмів публічно-приватного партнерства в освіті*
* Джерело: Государственно-частное партнерство в образовании [Эл. ресурс] / науч. ред. О. Молчанова, А. Лившин. — М. : КДУ, 2009. — 242 с. — URL: window.edu.ru/resourse/ 217/66217.
Очевидно, що чимало представлених у табл. 2 форм публічно-приватного партнерства в освіті не є принципово новими для вітчизняних ІТ-компаній. Так, “напівлегально” на базі потужних ІТ-компаній організуються і науково-виробнича практика студентів, і стажування викладачів. Поширені у вітчизняній практиці і стипендіальні програми для обдарованої молоді. Але ці форми партнерства ґрунтується виключно на довірі керівників тих чи інших компаній до керівників певних ВНЗ і кафедр. Основна проблема полягає в тому, що компанії, вкладаючи гроші та інтелектуальні ресурси в такі проекти, сьогодні не мають жодних гарантій, що підготовлений фахівець потім прийде до них на роботу.
Легалізація публічно-приватного партнерства в освітній галузі потребує створення відповідної нормативної бази. Щоб її розробити, необхідно на практиці спробувати життєздатність наявних форм взаємодії публічного та приватного секторів. Про доцільність їх широкого впровадження можна судити за результатами реалізації пілотного проекту.
Такий пілотний проект, мета якого — системне впровадження фінансових, організаційно-адміністративних і правових механізмів публічно-приватного партнерства у професійній освіті, розпочатий у квітні 2012 року за нашою спільною ініціативою з ректором Національного технічного університету “ХПГ Л.Л. Товажнянським. Об’єктом, на який спрямовані ініціативи партнерства, став Харківський комп’ютерно-технологічний коледж. Для прийняття повноважних рішень і дотримання принципів єдиноначальності у процесі реалізації пілотного ППП-проекту Л.Л. Товажнянський запропонував мені обійняти посаду директора коледжу на підставі п’ятирічного контракту. Будучи керівником успішної ІТ-компанії, маючи величезний менеджерський, а також викладацький досвід і власне бачення, що і як потрібно змінити, аби навчання майбутніх ІТ-фахівців стало максимально ефективним, я прийняв керівництво коледжем. Моє рішення мотивовано бажанням змінити ситуацію в ІТ-освіті хоч би на мікрорівні, налагодивши освітній процес таким чином, щоб його результати відповідали потребам і студентів, і роботодавців.
Вибір саме коледжу, як майданчика для випробування механізмів ППП, зумовлений такими міркуваннями. У добре вибудуваному ІТ-бізнесі необхідно до 50 % ІТ-фахівців на позиції “кодувальник” і “тестувальник” програмного забезпечення, для підготовки яких достатньо півтора-два роки. Цей термін кореспондується із тривалістю життєвого циклу оновлення інформаційних технологій, а також вписується у часовий діапазон (1— З роки), визначений міжнародною стандартною класифікацією професій І5СО-08 як достатній для опанування професій третього рівня майстерності (вони передбачають виконання комплексу технічних і практичних завдань, що потребують широких фактичних, технічних і процедурних знань у спеціалізованій галузі). У вітчизняній системі освіти саме такий термін відводиться на опанування освітньо-професійних програм освітньо-кваліфікаційного рівня “молодший спеціаліст”. Таким чином, якщо поліпшити якість професійної підготовки молодих фахівців цього сегменту, то їхній вихід на ринок праці у короткостроковій перспективі певною мірою зніме гостроту наявного кадрового дефіциту.
Коледж створено у 1947 році як Харківський гірничий технікум. У зв’язку зі зміною профілю у 1957 році він був перейменований у Харківський верстатоінструментальний технікум і під цією назвою впродовж багатьох років готував кадри для виробництва та обслуговування верстатів і гідравлічних систем. Приєднання технікуму до НТУ “ХПІ” та розширення спектра освітньо-професійних програм завдяки ліцензуванню освітніх ІТ-спеціальностей стало підставою для зміни статусу та присвоєння у 2011 році третьої назви — Харківський комп’ютерно-технологічний коледж.
Сьогодні коледж готує молодших спеціалістів за шістьма освітніми спеціальностями: обслуговування програмних систем і комплексів; розробка програмного забезпечення; виробництво верстатів із програмним управлінням і роботів; обслуговування верстатів із програмним управлінням і РТК; виробництво гідравлічних і пневматичних засобів автоматизації; обслуговування та ремонт електропобутової техніки. Навчальний процес забезпечують майже 60 викладачів, які виховують і навчають понад 500 студентів.
Зазначимо, що вибрана послідовність дієслів “виховують” і “навчають” не є випадковою. Адже за практичного впровадження принципів ППП у галузі професійної освіти ми маємо на увазі застереження генерального секретаря Інтернаціоналу освіти (Education International) Фреда ван Левена (Fred van Leeuwen) про те, що контекст партнерства принципово залежить від того, як розуміти сенс освіти: “...Освіта для того, щоб кожній дитині, кожному юнаку або дівчині надати можливість повною мірою розвинути свій потенціал як особистості і члена суспільства? Або ж це лише послуга, що реалізується для клієнтів, які з раннього віку розглядаються як споживачі й об’єкти цільового маркетингу?”. Дотримуючись етичних принципів та поважаючи молодих людей, які навчаються у коледжі, компанія “Телесенс” ствердно відповідає на перше запитання.
За 65 років існування коледжу його інфраструктура (матеріально-технічне забезпечення) дуже застаріла. Залучення приватних інвестицій дало можливість розпочати процеси її відновлення і розвитку. Так, за фінансової підтримки ІТ-компаній (Sigma Ukraine, NIX Solutions, GameLoft) і Харківського авіазаводу та ПАТ “Хартрон” за вісім місяців 2012 року відремонтовано та оснащено сучасною комп’ютерною технікою три аудиторії, призначені для проведення лабораторних занять, одна з майстерень устаткована сучасним обладнанням, на всій території коледжу забезпечено бездротовий доступ до Інтернету. Завдяки благодійній акції “Майкрософт Україна” усі наявні у коледжу комп’ютери укомплектовані ліцензійним програмним пакетом Office 365.
Зазначимо, що активність наших інвесторів ґрунтується на високому авторитеті компанії “Телесенс” і довірі між нами як давніми бізнес-партнерами. На підтвердження цього наведемо слова інвестора нашого ППП- проекту А. Набатова, директора компанії “GameLof”: “...Можливість впливати на процес підготовки кадрів, тим більше на ранніх стадіях навчання, наявність у коледжі потужної технічної бази та готовність дирекції розвивати та підтримувати партнерські стосунки з бізнес-середовищем стали для нас основними аргументами при прийнятті рішення про співпрацю з цим закладом освіти. У цьому проекті ми маємо дві мети: глобальну — підвищення загального рівня кваліфікації молодих ІТ-фахівців і локальну — пошук додаткового джерела нових кадрів для нашої компанії, яка потребує постійного притоку фахівців. Ми ставимося до проекту як до довгострокових інвестицій і перші результати очікуємо не раніше наступного року. Якщо говорити про плюси та мінуси подібних інвестицій в освіту, то до плюсів я б відніс можливість поширення інформації про компанію, залучення до сфери її діяльності молоді, а також участь у формуванні програм навчання. А мінусом для інвестора є відсутність будь-яких гарантій, що він як роботодавець зможе претендувати на кращих випускників. На мій погляд, держава могла б мотивувати подібні програми, надаючи такі гарантії і зацікавлюючі бізнес податковими преференціями”. З цією думкою солідарні інші наші інвестори.
Цінуючи фінансовий вклад наших інвесторів, ми усвідомлюємо, що для розвитку професійної освіти та навчання одних тільки інвестицій недостатньо. Пріоритетне значення мають інноваційні ідеї та знання. Тому для проведення занять за профільними дисциплінами у коледж запрошуються співробітники компаній — носії кращих технологічних практик.
Здійснені заходи, спрямовані на поліпшення інфраструктури коледжу, вписуються” у форму публічно-приватного партнерства під назвою “Контракт на управління”. На наступних етапах проекту планується апробувати такі форми ППП: ендаумент-фонд; опікунська рада; незалежна акредитація коледжу, удосконалення освітньо-професійних програм та їх незалежна акредитація. У перспективі — перетворення коледжу в міцний ресурсний центр.
Експерти ресурсний центр розуміють як форму об’єднання, інтеграції та концентрації ресурсів з різних джерел (від держави, роботодавців, освітніх закладів, фізичних осіб).
До основних функцій ресурсних центрів належать:
— реалізація професійного (практичного) навчання громадян за актуальними напрямами (у нашому випадку — за усім спектром ІТ-спеціальностей ОКР “молодший спеціаліст”);
— професійний відбір, формування професійної кадрової еліти для кадрового забезпечення галузей народного господарства (у нашому випадку — для ІТ-індустрії);
— розширення можливостей охоплення професійним навчанням різних груп населення (професійна орієнтація, професійне консультування, навчання учнів загальноосвітніх шкіл тощо);
— підвищення професійної кваліфікації, перекваліфікація, перепідготовка, друга професійна освіта, стажування, учнівство, організація паралельного та дистанційного навчання за професією, розвиток системи додаткових освітніх послуг;
— координація діяльності роботодавців з діагностики їхніх потреб у кадровому потенціалі, здійснення рекрутингової та консалтингової діяльності, визначення обсягів підготовки та розробка конкурсної процедури з реалізації замовлення на підготовку кваліфікованих кадрів тощо.
Насамкінець зазначимо: щоб публічно-приватне партнерство в освіті стало дійсно масовим явищем, щоб наблизити професійну підготовку кадрів до реальних запитів ринку праці, необхідно законодавчо врегулювати відносини партнерів. Сподіваємося, що досвід нашого пілотного проекту стане основою для розробки законодавчих ініціатив і втілиться в роботі інших навчальних закладів.
Комментарии
Отправить комментарий