Керівник апарату, який «проламуватиме черепи»

 

Президент зовсім не зацікавлений у тому, щоб його стримували. І його новий керівник апарату підходить йому ідеально.

7 листопада 2026 року

Автори: Джонатан Лемір, Майкл Шерер, Ешлі Паркер, Сара Фіцпатрік, Вівіан Салама

У дні, що передували нищівній поразці руху MAGA на проміжних виборах, президент Трамп почав нарікати на власне президентство. Він почувався у глухому куті. Війна в Ірані не закінчувалася. Інфляція не спадала. Майже нічого не йшло за його планом. Але, на думку президента, існував один виняток: «Стівен — єдиний, хто доводить справи до кінця, — раз у раз бідкався Трамп, як розповіла нам людина, близька до Білого дому. — Мені потрібно більше людей, які дають результат».

Стівену Міллеру, одному з найбільш пробивних і відданих помічників президента, вдалося зберегти довіру Трампа — навіть попри те, що саме він є архітектором масштабної кампанії з масової депортації, яку багато хто в Республіканській партії частково звинувачує в історичному розгромі республіканців цього тижня. Сьогодні Трамп оголосив, що Міллер замінить Сьюзі Вайлз на посаді керівника апарату Білого дому, завершивши свій десятирічний шлях від рядового співробітника Конгресу до найвпливовішого помічника у Вашингтоні.

Там, де Вайлз слугувала своєрідним захисним бар'єром — дбаючи про те, щоб Трамп володів повною інформацією та усвідомлював ризики й підводні камені будь-якого рішення, — Міллер відігравав роль каталізатора для президента, який і без того схильний до необачних вчинків. Одне з питань, у якому погляди Вайлз і Міллера вочевидь розбігаються: як змусити журналістів розкрити свої джерела в уряді. Трамп тиснув на Міністерство юстиції, вимагаючи розслідувати витоки інформації як кримінальні злочини з міркувань національної безпеки. За словами трьох обізнаних джерел, у Білому домі та Мін'юсті обговорювали різні тактики, які можна було б застосувати в межах цих зусиль, аж до арештів репортерів. Двоє з цих співрозмовників зазначили, що Вайлз виступала проти таких заходів. Міллер натомість гаряче їх підтримував і наполягав, що журналісти дуже швидко здадуть своїх інформаторів. Речник Мін'юсту в текстовому повідомленні назвав цю інформацію «абсолютною неправдою», але відмовився від подальших коментарів. Водночас речник Білого дому в офіційній заяві наголосив, що несанкціоновані витоки «НІКОЛИ не толеруватимуться», а винні «мають бути притягнуті до відповідальності».

Одне з джерел, знайомих із мотивами рішення Трампа підвищити Міллера, розповіло нам, що президенту потрібен той, хто «проламуватиме черепи», додавши, що Трамп «не бажає, щоб його стримували». Інший співрозмовник охарактеризував Міллера як людину зі значним досвідом роботи на Капітолійському пагорбі, здатну впоратися з прийдешніми запеклими баталіями проти демократів. Останніми днями посадовці Білого дому, зокрема й Міллер, проводили перемовини на найвищому рівні, намацуючи сфери потенційної співпраці з Демократичною партією. Проте ще одна людина, добре обізнана з ходом думок Трампа, зауважила, що в керівнику апарату, який умів би домовлятися з Конгресом задля ухвалення законів, просто немає потреби — адже жодних законів ухвалено все одно не буде. «Наступні два роки стануть часом безперервної політичної війни», — безапеляційно заявило джерело. І Міллер ідеально підходить на роль обличчя цієї боротьби.

Ця хроніка відставки Вайлз і сходження Міллера ґрунтується на розмовах із шістьма обізнаними із ситуацією особами, кожна з яких спілкувалася на умовах анонімності, щоб вільно переказати зміст приватних бесід. У стінах Білого дому посадовці чудово розуміли: Трамп ніколи не візьме на себе провину за поразку республіканців на проміжних виборах, тож усе Західне крило останні кілька днів ворожило, на кого впаде президентський гнів. Коли газета The New York Times опублікувала матеріал про це фіаско — із дослівними витоками про те, як напередодні виборів верхівка політичної команди Трампа похмуро жартувала про неминучу катастрофу, — удар президента прийняла на себе Вайлз. За словами двох наших джерел, Трамп сприйняв цю публікацію, в якій соратники Вайлз нібито насміхалися з провалу республіканців, як справжню зраду, і відкрито висловив їй своє невдоволення.

У середу Трамп зустрівся з Вайлз. Вона сама запропонувала піти у відставку, але тоді остаточного рішення ухвалено не було. Уже вчора Вайлз повідомила своїм заступникам, що заява про звільнення лежить напоготові і вона збирається залишити посаду. Останні кілька місяців вона керувала Білим домом, водночас проходячи курс лікування від раку грудей, і в розмовах із колегами зізнавалася, що «дуже втомилася». Президент оголосив про її відставку сьогодні — відразу після того, як журналісти Times звернулися до Білого дому по коментарі щодо чуток про її звільнення. Сама Вайлз ніколи не вважала своїм завданням стояти нездоланним муром на шляху найрадикальніших поривів Трампа. У багатьох найважливіших рішеннях Білого дому вона не брала безпосередньої участі. Наприклад, під час дебатів щодо війни з Іраном, за словами радників, вона зосередилася виключно на тому, щоб надати Трампу повну картину можливих ризиків, хоча інші працівники адміністрації помічали, наскільки глибоко вона була стривожена.

Її наступник, який обійме посаду в понеділок, славиться як своєю безжальною ефективністю, так і безкомпромісністю поглядів. Сьогодні ввечері Міллер з'явився разом із Трампом на заході в Мар-а-Лаго і проголосив: «Я присягаю вам, пане президенте, у своїй абсолютній вірності, непохитній відданості та цілковитій посвяті вашому успіху й успіху нашої країни».

Міллер був поруч із Трампом від самого початку. Свого часу він працював помічником сенатора від Алабами Джеффа Сешнса — першого сенатора, який підтримав передвиборчу кампанію Трампа у 2016 році. Дуже скоро Міллер уже сам розробляв політичні ініціативи — особливо ті, що відображали його жорсткі погляди на імміграцію, — а часом і виступав із палкими промовами «на розігріві» перед мітингами Трампа. Він став співавтором так званої «мусульманської заборони» під час першого терміну, прославився гучними та войовничими телеінтерв'ю на захист Трампа і виявився одним із небагатьох співробітників, які зуміли віртуозно лавірувати між ворожими центрами впливу в дисфункціональному Західному крилі. (При цьому впродовж обох термінів колеги незмінно ставилися до нього із симпатією, цінуючи його прямолінійність та сухе почуття гумору.) Саме Міллер курував написання промови, з якою Трамп виступив на Еліпсі 6 січня 2021 року напередодні штурму Капітолія, а за чотири роки перебування Трампа поза владою вплив радника лише зміцнів. Міллер використав цей час, щоб допомогти у створенні «Проєкту 2025» — детального сценарію повернення Трампа до Білого дому, що передбачав масштабне розширення повноважень виконавчої влади.

У самому серці програми Міллера лежала безпрецедентна кампанія з депортації. Агенти Імміграційної та митної поліції (ICE) у масках затримували людей у тихих житлових кварталах і на парковках будівельних гіпермаркетів Home Depot, тоді як Міллер вимагав виконання колосальних квот із вислання. Судячи з опитувань, американці почали сприймати таку тактику як надмірно жорстоку — особливо після вбивства двох громадян США в Міннеаполісі на початку цього року. У кулуарах політична команда Трампа частково поклала провину за поразку у вівторок саме на агресивну імміграційну політику Міллера: жорстокі сутички з агентами ICE та етнічне профілювання на вулицях відштовхнули як латиноамериканських виборців, так і поміркованих незалежних громадян.

Фактично Міллер уже давно виконував обов'язки негласного керівника апарату для Міністерства внутрішньої безпеки та всієї президентської кампанії з масової депортації. Шість днів на тиждень він проводить селекторні наради з високопосадовцями з різних урядових відомств, яких залучили на допомогу ICE у проведенні репресивних заходів. Учасники цих дзвінків розповідають, що Міллер нерідко влаштовує рознос співробітникам, які його розчаровують або не можуть надати потрібну інформацію. Сьогодні ввечері пресслужба Білого дому пообіцяла у своїй заяві, що Міллер «продовжить досягати історичних успіхів на благо американського народу».

Останнім часом Трамп почав говорити у колі близьких людей про те, що подумує змінити акценти у своїй імміграційній політиці. Він усвідомив: хоча виборці й підтримують його жорстку позицію щодо захисту кордонів, брутальні методи ICE з облав на нелегальних іммігрантів — зокрема тих, хто не вчиняв жодних злочинів, — викликають зворотну реакцію. До Трампа почали доходити скарги від власників бізнесу, чиїх працівників депортували, а також історії про висланих нянь і репетиторів із сімей його власних друзів, тож президент був готовий до маневру. Тепер Міллер як керівник апарату особисто куруватиме ці політичні дискусії — що є помітним зрушенням порівняно з його колишньою роллю штатного «імміграційного яструба» Білого дому.

Починаючи з 2021 року, саме Сьюзі Вайлз відповідала за розбудову політичної кампанії, а згодом і всієї архітектури Білого дому навколо постаті Трампа. Після подій 6 січня, коли більшість республіканців намагалися триматися від Трампа подалі, вона зібрала для нього кістяк радників, запросивши ветерана політтехнологій Кріса Лацівіту для керівництва кампанією 2024 року, а також стратегів Тейлора Будовича та Джеймса Блера — функціонерів із досвідом роботи у Флориді, які згодом обійняли керівні посади в Білому домі. (Міллер у той період діяв поза межами найближчого оточення президента, очолюючи нову юридичну структуру, зосереджену на просуванні пріоритетів руху MAGA.) У Білому домі Вайлз славилася своєю холоднокровністю, організованістю та здатністю робити те, що не вдавалося ще жодному керівнику апарату Трампа: м'яко скеровувати часом непередбачуваного президента, регулярно втручаючись, щоб запобігти надто ризикованим крокам, але водночас дозволяючи йому правити на власних умовах.

Вайлз користувалася щирою повагою багатьох республіканців, які цінували ту міру розсудливості та врівноваженості, яку вона привнесла в Західне крило. Вона виросла в сім'ї алкоголіка — відомого спортивного коментатора Пета Саммералла. Сам Трамп не п'є, але в інтерв'ю Vanity Fair у 2025 році Вайлз зауважила, що між її батьком і президентом, який, за її словами, має «склад особистості алкоголіка», є певна схожість, і це розуміння дуже допомагало їй у роботі. Однак цьогоріч сили почали її полишати. У березні, невдовзі після початку конфлікту з Іраном, у неї діагностували рак грудей, через що більшу частину передвиборчого сезону їй довелося поєднувати одну з найвиснажливіших посад у державі з регулярними сеансами хімієтерапії. Вона описувала це випробування як «жорстоке та невблаганне», зізнаючись, що часом їй доводилося буквально змушувати себе підвестися з ліжка. Тим часом рейтинги Трампа стрімко падали — здебільшого через високі ціни, підбурені війною та його хаотичною тарифною політикою.

Вайлз сформувала в Білому домі команду людей, відданих як їй самій, так і президенту, і минулого року привела Західне крило до низки перемог, включно з ухваленням знакового законопроєкту адміністрації, що отримав назву «Один великий прекрасний закон» (One Big Beautiful Bill Act). На початку терміну радники Білого дому, зокрема й Вайлз, вжили заходів, щоб перетворити широку різношерсту коаліцію, яка обрала Трампа, на ядро постійних виборців Республіканської партії.

При цьому Вайлз ніколи не заважала президенту дослухатися й до інших радників — як усередині адміністрації, так і поза нею. Останніми тижнями голоси деяких із них зазвучали особливо гучно. Корі Левандовскі, який конфліктував із Вайлз ще під час кампанії 2024 року, після виборів опублікував у соцмережах допис, звинувативши республіканських «політичних консультантів» у тому, що ті давали «вкрай погані поради». А всього за кілька годин до того, як Трамп оголосив про звільнення Вайлз, колишній заступник міністра охорони здоров'я Роберта Ф. Кеннеді-молодшого Келлі Мінс виступив у подкасті Джо Рогана і звинуватив керівницю апарату в саботажі програми «Зробимо Америку знову здоровою» (Make America Healthy Again), заявивши, що під час політичних дебатів вона ставала на бік лобістів пестицидної, тютюнової та харчової промисловості.

Мішенню для нападок Вайлз зробили й інші впливові сили в орбіті Трампа. Директор Федерального агентства житлового фінансування Білл Пулте — який, за словами двох наших співрозмовників, нещодавно спровокував дрібний скандал, розливши колу на килим у новому президентському борту номер один, — скаржився, що вона сковує дії Трампа (хоча публічно Пулте розсипався в похвалах на адресу Вайлз). Водночас дружина Міллера, Кеті — колишня співробітниця Білого дому та експомічниця Ілона Маска, яка має вагомий голос у колах MAGA, — почала активно лобіювати підвищення свого чоловіка. За словами прихильників Стівена Міллера, він — саме та людина, яка має стояти біля керма в останні два роки президентства Трампа. Попри масштаб цьогорічної перемоги демократів, президент і в минулому вкрай рідко йшов на компроміси з опозицією. А останніми днями він недвозначно висловив свій настрій за допомогою нової червоної кепки, виставленої напоказ на столі «Резолют». На ній красувалося лише одне слово: «ВЕТО».

У підготовці матеріалу брав участь Нік Мірофф.

https://www.theatlantic.com/politics/2026/11/stephen-miller-susie-wiles-white-house/689331/